ДО НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ ВОЇНІВ-ЗАХИСНИКІВ ВІДЛЕТІВ ГЕРОЙ НАЗАР ГОНЧАРУК

Дата: 11.05.2022 09:36
Кількість переглядів: 411

7 травня дорога до кладовища в селі Гребля Христинівської територіальної громади була встелена черво­ними тюльпанами - це земляки проводжали в останню дорогу патріота, Героя, воїна - ГОНЧАРУКА Назара Сергійовича.

Обірвалось молоде життя юнака, який народився 13 квітня 1999 року і виріс в сім’ї корінних греблянців - Сергія Станіславовича і Юлії Василівни. Між ним і старшим братом Андрієм різниця зовсім невелика, тому і росли, і бавились разом. Разом грали у футбол, рибалили, допомагали батькам, читали книги і мріяли. В гарному селі, серед мальовничої природи, в трудолюбивій родині і діти росли працьовитими, добрими, чесними. Вони любили своїх рідних, свою маленьку батьківщину і Україну - державу сильну і свободолюбиву.

В селі немає школи, тому першо­класником Назар став у Степівській школі, що хоч і знаходиться за греблянськими полями, але територіально це вже Монастирищина. Там пам’ятають його однокласники, вчителі, прості степівці. Добрий, завжди готовий захищати слабших, допомагати тим, в кого виникли проблеми - таким він і житиме в їхній пам’яті. А середню освіту здобував у Ліщинівській середній школі. Добиратись сюди було вже легше - автобус, «попутки», а теплими погожими днями легко долали відстань на велосипедах. Отримав атестат і подав документи до Вінницького училища, обравши професію кухаря-кондитера. Чи тому, що звик змалку допомагати мамі на кухні, чи тому, що вважав, що важкі казани і кастрюлі - чоловіча справа, майбутня професія була юнакові до душі.

А потім була служба в ЗСУ, де слу­жив новобранець в прикордонних військах. В нарядах, спостерігаючи на­вко­лишню місцевість, серцем від­чував, що охороняє рідну землю, на якій вою­вали за мир його предки. Зовсім молодим добровільно пішов в АТО. Там, під вибухами, мужнів і набирався бойового досвіду, вчився підставляти плече допомоги бойовим побратимам, цінувати дружбу і вірність присязі.

Коли рф віроломно вторглась в Україну, Назар разом зі старшим братом написали рапорт і стали у військовий стрій. Мама, ніби відчуваючи серцем біду, просила меншого сина не йти. Як міг, заспокоював неньку: «Все буде добре. Ви мене ще зустрічатимете червоною доріжкою...»

Недовго довелось йому вою­вати, не встиг цілком роз­кви­та­тись з орками за те зло, що при­­несли вони на нашу землю... 2 березня під завалами будівлі на Чернігівщині, де вони тримали оборону, обірвалося молоде життя. 13 квітня, в його день народження було 40 днів з дня загибелі. Хоч всі ці дні жевріла надія, що він живий... Вмивається слізьми серце мами, в жалобі рідні, друзі, однокласники, вся Христинівська громада.

Брат Андрій зумів, не дивлячись на військовий стан, приїхати на по­хорон, щоб провести в останню путь Назара, якого він любив і яким завжди буде пишатись. Тільки він і Всевишній знають, з якою ненавистю він буде мстити ворогам за втрату брата, за сивину батьків, за свій душевний біль. Маленька сестричка Аня, якій влітку буде два рочки, знатиме брата лише по фотографіях і розповідях рідних. Для неї він буде братом-легендою.

Всю дорогу до кладовища земляки встелили тюльпанами, зробивши йому «червону доріжку»... Зійшлось дуже багато людей, здається, що з усіх навко­лишніх сіл приїхали і прийшли ті, хто знав Героя, ті, хто ходив з ним одними стежками, ті, хто мріє бачити Україну вільною від знахабнілих загарбників.

В пам’яті всіх тих, хто знав Назара, він назавжди залишиться справжнім Героєм, Патріотом, справжнім сином України.

За матеріалами газети "Трибуна Хлібороба"


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь