В єдності сила. Про День Соборності України
Щороку 22 січня, у день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, Україна відзначає День Соборності. Злука задекларувала об’єднання українських земель в одній державі та продемонструвала соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини. Ця подія була знаковою для українського державотворення.
Є низка значень терміну “соборність”. Найбільш вживані з них: об’єднання в одне державне ціле всіх земель, заселених конкретною нацією на суцільній території; духовна консолідація всіх жителів держави, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від державності, суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту для побудови демократичної держави.
24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Його підтримали українці на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Утім, історики завважують, що 24 серпня 1991 року насправді відбулося відновлення державної незалежності України.
Для українського народу, позбавленого власної державності і розділеного між двома імперіями, ідея соборності була однією із ключових. Ще в середині ХІХ ст. перші українські політичні організації у Західній та Наддніпрянській Україні наголошували на єдності 15-мільйонного українського народу та нероздільності його земель. Наприкінці ХІХ ст. ідея соборності стала наріжним каменем в ідеологічних декларація більшості українських політичних партій і громадських організацій. Однак можливості для її втілення відкрила лише Перша світова війна. Розпад Російської та Австро-Угорської імперій сприяв появі нових держав.
У січні 1918-го незалежність оголосила Українська Народна Республіка, а в листопаді постала Західно-Українська Народна Республіка. Лідери останньої ініціювали об’єднання. Делегація від ЗУНР розпочала переговори з гетьманом Павлом Скоропадським, а згодом продовжила їх з Директорією УНР. А 1 грудня 1918-го представники обох урядів у вагоні на станції Фастів підписали «передвступний договір». У ньому зобов’язалися найближчим часом довершити злуку УНР і ЗУНР «в одну державну одиницю».
22 січня 1919 року на Софійській площі у Києві відбулося офіційне проголошення Акта Злуки. «Однині во єдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина, і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народня республіка», – йшлося в Універсалі Директорії УНР.
Наступного дня Всеукраїнський Трудовий Конгрес офіційно затвердив об’єднання західно- та східноукраїнських земель в одній державі.
ЗУНР змінила назву на Західна область УНР. Уряд УНР надавав фінансову допомогу Західній Україні на закупівлю продовольства, налагодження транспортної системи, військове будівництво і розвиток культури. Натомість УГА влітку 1919 року підтримала Армію УНР в боротьбі з «білими» та «червоними» росіянами, спільними зусиллями дісталися Києва.
Однак війна стала головною причиною, чому не вдалося реалізувати Акт Злуки. У лютому 1919 урядові установи УНР змушені були залишити Київ, який зайняли більшовики. Згодом більшу частину Західної області УНР окупували польські війська, Північну Буковину – румунські, Закарпаття відійшло Чехословаччині. Незважаючи на це, дата 22 січня 1919-го стала символом демократичного, цивілізованого збирання земель в одній суверенній державі. А ідея соборності – визначальною для наступних борців за незалежність України.
За часів радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Зі встановленням радянської влади українські свята були витіснені з суспільного простору. Пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки. 22 січня там урочисто відзначали свято незалежності та соборності України.
Національна єдність є не тільки базовою цінністю громадян країни, а й обов’язковою передумовою успішного спротиву зовнішній агресії. Незалежність і суверенність – запорука існування нації. Втрата незалежності у результаті більшовицької окупації у подальшому призвела до мільйонних втрат серед українців від Голодомору, репресій та війн.
Перше масштабне відзначення свята Соборності відбулося 22 січня 1939 року в Карпатській Україні в місті Хусті. Закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це була найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців. Для участі в ній до столиці Карпатської України з’їхались понад 30 тисяч осіб.
21 січня 1990 року в Україні відбулася одна з найбільших у Центрально-Східній Європі масових акцій – “Живий ланцюг” – як символ єдності східних і західних земель України. Вона була приурочена 71-ій річниці Акта Злуки. За неофіційними підрахунками, учасниками «Живого ланцюга» було від одного до трьох мільйонів людей. Узявшись за руки, вони створили безперервний ланцюг від Івано-Франківська через Львів до Києва. Акція засвідчила, що українці подолали страх перед комуністичною партією і готові протистояти тоталітарному режимові. 30 років тому ця подія стала провісником падіння СРСР і відновлення незалежної України.
Сьогодні Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісна Україна – це повернення окупованих Криму і окремих районів Донеччини та Луганщини.
За інформацією Українського інституту національної пам’яті
